🔒Открыть пост
и посмотреть медиа
и посмотреть медиа
🌃 «Опівночі в Парижі» (Midnight in Paris, 2011)
Гіл приїжджає до Парижа з нареченою, але головні стосунки в нього давно склалися з уявленням про Париж. Письменники, художники, нічні розмови — він знає, де й коли мав би бути щасливим. І Вуді Аллен надає йому рідкісну послугу: дозволяє перевірити фантазію на практиці.
Тут цікаве саме те, як місто підхоплює бажання героя. Удень він мусить домовлятися з реальними людьми, витримувати чужі смаки й думати про майбутнє. Уночі отримує компанію, поруч із якою майбутнє начебто вже не потрібне. Воно все одно поступається прекрасно відредагованому минулому.
Що помічати під час перегляду:
початкову прогулянку камерою, яка спершу закохує нас у місто;
різницю між денними маршрутами та нічними блуканнями;
те, як легко захоплення чужою епохою звільняє героя від необхідності вирішувати щось у власній.
Спробуйте також відділити бажання жити в Парижі від бажання бути там іншою людиною. У Гіла вони майже злилися. Красиве місто стає доказом, що десь існує правильна версія його життя, до якої залишилося лише знайти вхід.
Саме тому починаємо тут. Поки місто доброзичливо виконує роль нашої мрії. Завтра опинимося в Токіо, який не читав наших побажань і взагалі має власні справи.
Дивився — 🎉, Плануєш подивитись — 👍, Не твоє — 🤔