🔒Открыть пост
и посмотреть медиа
и посмотреть медиа
🌪 Зупинка #3: «Укриття» (Take Shelter, 2011)
Кертіс — будівельник з маленького міста в Огайо. Хороший чоловік, хороший батько, хороший сусід. Потім починаються сни.
Апокаліптичні хмари. Птахи що летять у неправильному напрямку. Дощ кольору моторного масла. Люди навколо з чорними очима які хочуть завдати йому шкоди, включно з дружиною і дочкою.
Він починає будувати бомбосховище на задньому дворі.
Джефф Нікольс — режисер якого в Голлівуді мало знають але кінознавці обожнюють — будує фільм навколо одного питання яке не дає спокою до останнього кадру: Кертіс пророк чи він хворий?
Майкл Шеннон несе весь фільм на плечах — розумний, чутливий, турботливий чоловік якого поступово охоплює щось чому він сам не може дати назву. Критики досі вважають що він заслуговував на номінацію на «Оскар» і що Академія зробила одну з найбільших помилок десятиліття його не номінувавши.
Джессіка Честейн грає дружину, і це одна з кращих її ролей. Жінка яка кохає чоловіка і одночасно боїться за нього і за себе.
Фінальна сцена (відпустка на березі моря) додає останній твіст який перевертає все, що ти думав про природу видінь Кертіса. Нікольс не дає прямої відповіді. І саме це правильно.
Що помічати:
в родині Кертіса є історія психічних розладів... і це єдина підказка яку режисер дає глядачу. Решта — твоя інтерпретація. Фільм однаково переконливий в обох прочитаннях, і в цьому його геніальність.
Чому він третій у маршруті:
перші два дні ненадійний оповідач знає, що бреше або приховує. Сьогодні оповідач сам не знає, чи можна йому вірити. Ненадійність стає екзистенційною.
Дивився — 🎉, Плануєш подивитись — 👍, Не твоє — 🤔