🔒Открыть пост
и посмотреть медиа
и посмотреть медиа
7000 років тому останні мисливці-збирачі зустріли перших хліборобів на березі озера в Німеччині. Аналіз кераміки з єдиного відомого прибережного поселення раннього неоліту на північному заході Німеччини засвідчив інтенсивний культурний обмін та повільний, еволюційний перехід від привласнювального господарства до землеробства.
Понад 50 000 керамічних фрагментів, виявлених на пам'ятці Гюде I (Hüde I) біля озера Дюммер (Нижня Саксонія, Німеччина), проливають світло на глибинні механізми неолітичної трансформації на теренах Північної Європи. Науковці ідентифікували артефакти щонайменше п’яти різних культурних традицій. Це свідчить про значно щільніші контакти між автохтонними мисливцями та мігруючими хліборобами, ніж вважалося в класичній археології минулого століття.
Понад сім тисячоліть тому на озерному півострові озера Дюммер поселилася громада. Протягом цілого тисячоліття, між 4700 та 3500 роками до н. е. (період, що охоплює пізній мезоліт та увесь ранній неоліт регіону) — її мешканці зводили житла, рибалили, полювали та крок за кроком переймали елементи аграрної культури південних сусідів. На сьогодні Гюде I залишається єдиним відомим неолітичним прибережним поселенням цього регіону. Александра Філіппі, археолог із Крайової спілки Вестфалія-Ліппе, презентувала перші результати ревізії керамічного комплексу. Дослідження, що підбиває підсумки понад 60-річних пошуків, розкриває куди складнішу картину неолітизації північноєвропейських низовин, спростовуючи застарілу концепцію швидкого «неолітичного вибуху». Стоянку Гюде I відкрили у 1949 році під час гідротехнічних робіт на річці Гунте. Через загрозу знищення культурного шару внаслідок осушення та меліорації археологи провели серію рятувальних розкопок. Завдяки унікальним анаеробним (безкисневим) умовам заболоченого торф'янистого ґрунту, тут зберігся колосальний масив артефактів: близько 50 000 фрагментів кераміки, 30 000 крем'яних та кам'яних знарядь, а також понад 50 000 остеологічних решток (кісток тварин).
Головна цінність колекції — її полікультурність. Знайдений посуд репрезентує взаємодію щонайменше п’яти спільнот, які співіснували або контактували впродовж V–IV тисячоліть до н. е. Кераміка відображає міжрегіональні зв'язки в усіх напрямках, свідчачи про динамічні мережі обміну, а також про процеси трансформації та інновацій наприкінці V тисячоліття до н. е. Науковці виокремили кераміку кількох ключових археологічних культур. Культура Свіфтербант становить основу комплексу. Вухоподібні посудини з S-подібним профілем та круглим або загостреним дном характерні для мезолітично-неолітичного населення Північно-Західної Європи. Вони виготовлялися давньою технологією ліплення з глиняних стрічок (так звана «U- або N-техніка»), а орнамент наносився переважно в зоні вінця. Це кераміка субнеолітичного типу — її використовували люди, які ще не були повноцінними аграріями. Культура Бішгайм представлена високоякісними виробами. Для неї властиві тонкостінні кулясті посудини без суцільного орнаменту, але з вишуканими насічками по вінцю та виступами-вушками на плічках. Цей матеріал демонструє прямий зв'язок із синхронними пам'ятками сусідньої Вестфалії. Культура Міхельсберг – південна за походженням культура раннього/середнього неоліту. Залишила слід у вигляді характерних тюльпаноподібних келихів та характерно вигнутих вінців, що з'являються тут близько 4000 року до н. е. Культура лійчастого посуду маркує фінальний етап раннього неоліту та остаточну перемогу землеробства в регіоні. Її кераміка вирізняється геометричним орнаментом, витисненим за допомогою витого шнура. Культура лінійно-стрічкової кераміки представлена найдивовижнішою знахідкою — крихітним фрагментом із двома паралельними дугоподібними лініями. LBK — це перші «істинні» хлібороби Центральної Європи, які прийшли з Дунайського басейну. Наявність їхнього імпорту свідчить: контакти між автохтонними мисливцями та ранніми аграріями розпочалися на кілька століть раніше, ніж вважалося.
