Одеський Кіноман - кинообзоры

🔥 Зупинка #4: «Спалення» (Burning, 버닝, 2018) Чон Су — молодий кур'єр з Сеулу. Одного дня зустрічає Хе Мі — дівчину з рідного міста, яку ледве пам'ятає. Вона просить доглянути за котом поки вона в Африці. Повертається з таємничим новим другом на ім'я Бен. Одного вечора Бен розповідає Чон Су про незвичне хобі. Потім Хе Мі зникає. Чон Су починає стежити за Беном. І не може зрозуміти що відбулось...і чи відбулось взагалі щось. Лі Чан-дон адаптує оповідання Харукі Муракамі і додає елементи з Вільяма Фолкнера. Результат — фільм який неможливо визначити жанрово: починається як мелодрама, стає трикутником стосунків, перетворюється на детектив і залишається нічим з цього одночасно. Стівен Єн (той самий Ґлен з «Ходячих мерців») грає Бена з такою холодною елегантністю, що кожна його поява на екрані змушує тебе не знати що думати. Це нетипова роль для актора якого звикли бачити героєм — і саме тому вона така сильна. 83 нагороди, 191 номінація — третє місце у списку найкращих фільмів 2018 року за версією легендарного журналу Sight & Sound. Жодного «Оскара», бо корейська академія обрала інший фільм для заявки. Рішення яке досі обговорюють. Що помічати: кіт Хе Мі якого Чон Су доглядає але якого ніколи не бачить. Кіт є чи його немає? Це перша з багатьох речей у фільмі яку неможливо підтвердити. І сцена де Хе Мі їсть невидимий мандарин — ключ до розуміння всього фільму. Чому він четвертий у маршруті: три попередні дні — ненадійність через алкоголь, через приховану провину, через психіку. Сьогодні — ненадійність як стан самого світу. Лі Чан-дон не дає відповіді і це принципова позиція. Дивився — 🎉, Плануєш подивитись — 👍, Не твоє — 🤔