Одеський Кіноман - кинообзоры

🍿 Що дивимось на вихідних Тиждень французького кіно завершено. На вихідні — три варіанти для тих хто хоче щось небанальне. Якщо хочеш повернення улюбленого серіалу «Тед Лассо» (Ted Lasso) 4 сезон — Apple TV+, прем'єра 5 серпня. Харизматичний тренер повертається до Англії щоб очолити нову жіночу команду AFC Richmond. Один з найтепліших і найрозумніших серіалів останніх років. Якщо ще не дивився, саме час. Якщо хочеш дуже круту класику «Сікаріо» (Sicario, 2015) — Дені Вільньов до «Прибуття» і «2049». Федеральний агент потрапляє на мексиканський кордон де правила гри зовсім інші ніж вона думала. Холодний, точний і без жодної поблажки до глядача. Більшість пропускають цей фільм між більш відомими роботами Вільньова...і дарма. Якщо хочеш залишитись в європейському артхаусі але змінити смак «Велика краса» (La Grande Bellezza, 2013) — італієць Паоло Соррентіно знімає Рим як театр де всі грають ролі і ніхто вже не пам'ятає навіщо. Головний герой — літній письменник який колись написав один великий роман і з того часу живе серед вечірок, краси і гіркої іронії. «Оскар» за найкращий іноземний фільм. І один з небагатьох випадків коли Академія вибрала правильно. Гарних вихідних. У понеділок — новий маршрут ❤️.

🌊 Альтернатива дня: «Пророк» (Un prophète, 2009) Якщо «Іржа і кістка» здалась занадто тихою і мінімалістичною, ось інший Одіяр, але в зовсім іншому регістрі. Маліх — молодий араб, який потрапляє до французької в'язниці на шість років. Не знає нікого, не належить до жодної банди. Виходить через шість років іншою людиною....але не так як ти очікуєш. «Пророк» отримав Гран-прі журі на Каннському кінофестивалі 2009 року і став одним з найважливіших французьких фільмів десятиліття. Таар Рахім у ролі Маліха — дебют який змінив його кар'єру назавжди. Де «Іржа і кістка» — тиша і двоє, «Пророк» — шум і один. Та сама французька чесність у погляді на людину, абсолютно різний масштаб і темп. Дивився — 🎉, Плануєш подивитись — 👍, Не твоє — 🤔

🌊 Зупинка #4 (фінал): «Іржа і кістка» (De rouille et d'os, 2012) Стефані тренує косаток в океанаріумі Антіб. Аліс — безробітний боксер з півночі Бельгії який приїжджає до сестри з п'ятирічним сином якого майже не знає. Вони зустрічаються випадково. Потім Стефані потрапляє в аварію і втрачає обидві ноги. Жак Одіяр знімає те що відбувається далі... Фільм заснований на збірці оповідань канадського письменника Крейга Девідсона «Rust and Bone». І Одіяр бере з нього не сюжет а настрій. Він знімає про двох людей яким нічого не залишилось і які знаходять одне одного не через кохання, а через щось набагато більш незручне і чесне. Дует Маріон Котіяр і Маттіас Шонертс критики назвали "крихким і розжареним" і "таким що несе весь фільм на собі". Котіяр грає просто жінку, яка намагається зрозуміти хто вона тепер. І це в неї виходить відмінно👍 Є сцена де Стефані вперше повертається до басейну з косатками після втрати ніг. Без слів, без музики — просто вона і тварини. Це одна з найсильніших сцен французького кіно 2010-х. Що помічати: як Одіяр знімає тіло. Як документ того що з людиною трапилось і що вона пережила. Маттіас Шонертс з його надлюдською фізичною силою і Котіяр з протезами — два тіла які розповідають більше ніж будь-який діалог. Чому він закриває маршрут: починали з «1+1» — тепло, гумор, Париж. Закінчуємо «Іржею і кісткою» — холодне Середземне море, мовчання і двоє людей без прикрас. Чотири фільми — чотири рівні занурення в те яким буває французьке кіно коли не намагається сподобатись. Маршрут пройдено. Дивився — 🎉, Плануєш подивитись — 👍, Не твоє — 🤔

🔫 Альтернатива дня: «Її звали Нікіта» (La Femme Nikita, 1990) Якщо «Леон» сподобався, ось фільм який Бессон зняв за чотири роки до нього і який фактично є його попередником. Нікіта — молода злочинниця яку засуджують до страти. Уряд пропонує їй вибір: смерть або робота найманим вбивцею на державу. Вона обирає друге і наступні роки вчиться вбивати та одночасно намагається жити звичайним життям. Та сама тема що й у «Леоні» — людина яка вбиває за гроші і шукає щось людяне в собі. Але якщо Леон знаходить це через дитину, Нікіта шукає через кохання. Анн Парійо у ролі Нікіти — нетипово для французької актриси того часу і абсолютно переконливо. Фільм настільки сподобався Голлівуду що його переняли двічі: американська версія «Повернення немає» (Point of No Return, 1993) з Бріджит Фондою і серіал «Нікіта» (2010-2013). Дивився — 🎉, Плануєш подивитись — 👍, Не твоє — 🤔

🔫 Зупинка #3: «Леон» (Léon: The Professional, 1994) Леон — найкращий найманий вбивця Нью-Йорку. Живе сам, п'є молоко, доглядає за рослиною яку називає найкращим другом, і дивиться «Співаючи під дощем» перед сном. Не найтиповіший кілер. Потім сусідня родина гине від рук корумпованого агента ДЕА, і дванадцятирічна Матільда стукає в його двері. Це перша роль Наталі Портман у кіно. Їй було 12 років. Вона змінила прізвище на сценічне саме перед цим фільмом, щоб захистити родину від уваги преси. І зіграла так що досвідчені критики не могли повірити що це дебют. Люк Бессон знімає більшість інтер'єрів у Франції але вулиці і натура це справжній Нью-Йорк. Бюджет 16 мільйонів доларів. Гері Олдман як детектив Стенсфілд — один з найбожевільніших і найзапам'ятовуваніших лиходіїв в історії кримінального кіно. Є важливий нюанс: існує дві версії фільму. Американська — скорочена, без кількох сцен які Бессон включив в оригінальний монтаж. Якщо дивитись? шукай режисерську або міжнародну версію. Вона довша на 24 хвилини і більш повна. Що помічати: рослина Леона. Вона з'являється в першій сцені і в останній. Між цими двома появами — вся зміна яка відбувається з головним героєм. Чому він третій у маршруті: перші два дні — французьке кіно про теплоту і казку. Сьогодні — французький режисер знімає американський кримінальний трилер і робить його інакшим ніж будь-який голлівудський оригінал. Це і є французький погляд на чужий жанр. Дивився — 🎉, Плануєш подивитись — 👍, Не твоє — 🤔

🌸 Альтернатива дня: «Довгі заручини» (Un long dimanche de fiançailles, 2004) Якщо «Амелі» здалась занадто казковою і солодкою, ось той самий режисер Женьє і та сама Одрі Тоту, але в зовсім іншому регістрі. Матільда шукає свого нареченого якого вважають загиблим на фронтах Першої світової. Всі кажуть що він мертвий. Вона не вірить. І починає власне розслідування серед окопів і руїн... Женьє знімає це з тією самою візуальною майстерністю що й «Амелі» але замість теплих зелено-червоних тонів тут сіра реальність окопів і французька провінція між двома війнами. В одній з ролей молода Маріон Котіяр до своєї зоряної кар'єри (отримала «Сезар», як найкраща акторка другого плану за цей фільм). Якщо «Амелі» про те як мрія захищає від реальності — «Довгі заручини» про те як кохання змушує дивитись реальності прямо в очі. Дивився — 🎉, Плануєш подивитись — 👍, Не твоє — 🤔

🌸 Зупинка #2: «Амелі» (Le Fabuleux Destin d'Amélie Poulain, 2001) Амелі Пулен — офіціантка в паризькому кафе яка вигадує собі спосіб жити: таємно змінює чуже життя на краще, не маючи сміливості змінити власне. Вона знаходить скриньку з дитячими іграшками в стіні квартири і вирішує знайти їх власника. Потім не може зупинитись... Бюджет 10 мільйонів доларів, касовий збір 174 мільйони і п'ять номінацій на «Оскар» включно з найкращим режисером і найкращим оригінальним сценарієм. Жан-П'єр Женьє починав кар'єру з темних фантасмагорій — «Делікатес» і «Місто загублених дітей». Потім зняв «Чужий: Воскресіння» в Голлівуді. А потім повернувся до Франції і зняв найсвітліший фільм своєї кар'єри. Женьє прибрав з кадру машини, відмив графіті і замінив постери щоб створити власну версію Монмартру. Це Париж очима Амелі. І саме тому він такий. Одрі Тоту було 24 роки і вона була майже невідома за межами Франції коли вийшов фільм. Роджер Еберт написав про неї: "Вона виглядає так наче знає секрет і не може його втримати". Музика Яна Тьєрсена: якщо почуєш акордеон після перегляду, одразу пригадаєш цей фільм. Гарантовано. Що помічати: всі добрі вчинки Амелі — це насправді спосіб уникнути власного кохання. Вона змінює чуже життя бо боїться змінити своє. Це романтична комедія про жінку яка ховається від романтики...і саме тому вона така чесна. Чому вона друга у маршруті: вчора «1+1» показав французьке кіно через тепло і дружбу. Сьогодні — через естетику і суб'єктивний погляд на світ. Це вже інший рівень занурення в те як французи знімають. Дивився — 🎉, Плануєш подивитись — 👍, Не твоє — 🤔

🇫🇷 Альтернатива дня: «Велика прогулянка» (La Grande Vadrouille, 1966) Якщо «1+1» здався занадто сентиментальним, ось французька комедія яка не намагається розчулити, просто змушує сміятись від початку до кінця. Луї де Фюнес і Бурвіль — два французи які допомагають британським льотчикам втекти від нацистів у окупованому Парижі. Звучить як драма — але Жерар Урі знімає це як чистий водевіль де кожна сцена переконструйована на гумор. Фільм майстерно поєднує абсурд, патріотизм і тонку сатиру на війну, а хімія акторів створює моменти чистого щастя. Луї де Фюнес — найвідоміший комік в історії французького кіно, і якщо ти його ще не бачив — це ідеальний вхід. Ідеально для тих кому після важких маршрутів останніх тижнів хочеться просто безтурботно посміятись — по-французьки. Дивився — 🎉, Плануєш подивитись — 👍, Не твоє — 🤔

Понеділок я пропустив - русня постаралась😡, отже почнімо з вівторка.. 🇫🇷 Зупинка #1: «1+1» (Intouchables, 2011) Філіп — аристократ, мільярдер і тетраплегік після аварії на параплані. Дрісс — молодий чоловік з передмістя, щойно вийшов з в'язниці і прийшов на співбесіду лише щоб отримати підпис для пособія по безробіттю. Філіп наймає саме його. На папері це звучить як банальна комедія про несхожих людей. Але є нюанс: в основі реальна історія французького підприємця Філіпа Поццо ді Борго і його алжирського доглядальника Абделя Селлу. І саме ця реальність відчувається в кожній сцені. Бюджет 10 мільйонів — касовий збір 426 мільйонів. Омар Сі виграв «Сезар» за найкращу чоловічу роль і це той рідкісний випадок коли академія вибрала серцем а не головою. Його Дрісс не "смішний чорний хлопець із передмістя" якого очікуєш. Це людина яка приносить у замкнений світ Філіпа щось чого не можна купити за гроші. Музика Людовіко Ейнауді — якщо ще не знаєш цього композитора після перегляду, запам'ятаєш назавжди. Що помічати: як змінюється простір навколо Філіпа коли з'являється Дрісс. Кімнати ті самі — але вони починають дихати по-іншому. Режисери Олів'є Накаш і Ерік Толедано роблять це без жодного пояснення — тільки через деталі і ритм. Чому він відкриває маршрут: це найдоступніший вхід у французьке кіно. Через тепло і гумор, а не "Нову хвилю" та арт-хаус. Після цього фільму хочеться більше. І маршрут дає це більше. Дивився — 🎉, Плануєш подивитись — 👍, Не твоє — 🤔